Меню сайту

Форма входу
Увійти через uID

Наше опитування
Оцініть мій сайт Відмінно Добре Непогано Погано Жахливо Результати \| Архів опитувань Всього відповідей: 284

Статистика
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0

Слушать радио онлайн

Установить на свой сайт

Новини ОСВІТА.UA

Корисні посилання

https://sites.google.com/view/kamertonkon/%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81-%D1%96%D0%BC-%D0%BF-%D1%8F%D1%86%D0%B8%D0%BA%D0%B0

http://kaffilosofii.wixsite.com/kafedra-filosofii/blank-e728h

https://imzo.gov.ua/mizhnarodniy-konkurs-yunih-istorikiv-leleka/

http://zw.ciit.zp.ua/index.php/%D0%9E%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B5%D1%82%D0%B0%D0%BF_%D0%92%D1%81%D0%B5%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81%D1%83_%22%D0%9C%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B2%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%BA%22_2017_%D1%80%D1%96%D0%BA

https://imzo.gov.ua/zahodi/konkursi-dlya-uchniv-pto/mizhnarodna-gra-zi-svitovoyi-literaturi-sunflower/

http://www.ciit.zp.ua/index.php/it-project/miksike-v-ukrajini/konkurs-pranglimine

http://www.ciit.zp.ua/index.php/ourwork/olimpics/olimpbeaver

http://zw.ciit.zp.ua/index.php/Медіафестиваль_для_учнів_«Знання_-_дороговкази_у_майбутнє»,_2017

http://kaffilosofii.wixsite.com/kafedra-filosofii/blank-gy4x6

http://kaffilosofii.wixsite.com/kafedra-filosofii/blank-jwuey

https://mofizkult-zp.blogspot.com/p/blog-page_1661.html?spref=fb&fbclid=IwAR2z0bkW_cS2H42_Xq4ZijQd9xpfC2jv09WA3cmeVyAiKneQvEdb2L74G00

https://mofizkult-zp.blogspot.com/p/blog-page_9078.html?spref=fb&fbclid=IwAR3DpwecJOfBK7IpAPe04HXxBZnLCZp0NdnoeTW9GYt6M00Rxc2TJCufMf0

Форма входу

Село Водяне під час громадянської війни

Село Водяне під час громадянської війни
В 1914 році почалась Перша світова війна. Більше половини працездатних чоловіків були мобілізовані на фронт, багато сімей залишились без годувальників. Війна лягла важким тягарем на плечі селян. Вся економіка країни була підпорядкована інтересам фронту. Різко зменшилось виробництво хліба та інших товарів першої необхідності. У 1915 році незадоволення селян війною вилилось у стихійні виступи мобілізованих до армії, яким не видали грошей на харчі. Підтримані селянами, вони організували заколот. Лютнева революція не виправдала сподівань селян Водяного. У квітні 1917 року в селі обрали волосну Раду, але більшість місць у ній захопили заможні селяни. Головою революційного комітету був обраний Микита Котелевець. Перед місцевими більшовиками стало важливе завдання – завоювати селян на свою сторону, збирати сили революції.
Поступово селяни починали розуміти непослідовну політику тимчасового уряду. Цьому сприяла роз’яснювальна робота колишніх фронтовиків, що повертались додому.
За дорученням нікопольських більшовиків столяр К.А. Чорний у липні 1917 року організував у Водяному більшовицький осередок. Головою обрали учасника селянських заворушень 1905-1907 рр. селянина – бідняка К.М.Покутнього, секретарем К.А. Чорного. Невдовзі в селі налічувалось близько 500 чоловік співчуваючих більшовикам.
Більшовицький осередок організовував мітинги, роз’яснював політику більшовиків, викривав місцевих есерів та націоналістів. У липні 1917 року в селі відбулися демонстрації та мітинги спрямовані проти тимчасового уряду.
В цей час прибув з фронту селянин – бідняк Михайло Пантелейович Концур в чині унтер-офіцера з більшовицьким настроєм організувати партизанський загін, але більшовицький осередок не дозволив формувати загін, так як для цього не все було готово. Після перемоги Жовтневої революції селяни Водяного обрали нову Раду, головою став М.С. Самарець. До Ради увійшли Н.М. Покутній, К.А. Чорний, М.В.Пархоменко, Г.Ю. Лифар, Д.Т. Касай, М.П. Концур, М.А. Чорний, Н.К.Прокіпець. В січні 1918 року водянці послали у Петроград ходаків для одержання інструкцій від Радянського уряду. Серед ходаків був М.В. Пархоменко. У листопаді 1917 року більшовики створили волосний ревком, який орга-нізував загін самооборони, що охороняв громадський порядок, викривав контрреволюціонерів та спекулянтів. Командиром загону був призначений моряк-більшовик Никифір Корнійович Прокіпець. Палко вітали водянці ленінські декрети про мир та землю. Не чекаючи додаткових вказівок, бідняки почали відмежовувати надлишки землі заможних селян (куркулів) – брали на облік їх землі, лишки реманенту, призначали своїх довірених для охорони майна.
В листопаді 1917 року волосний ревком рекомендував К.А. Чорного депутатом Мелітопольської повітової Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів і працював він у Мелітополі членом виконкому до квітня 1918 року, тобто до приходу німецьких окупантів на Україну.
У січні 1918 року волосний ревком приступив до розподілу церковних і поміщицьких земель та роздачі цих земель безземельним і малоземельним селянам. Для цього була створена комісія у складі Ю. Сущенко, Г. Лифар, М.Покутний. Заможні селяни чинили активний опір цьому перерозподілу. Сходи селян проходили кожен день. Класова боротьба в селі не вщухала.
6 січня 1918 року атеїстично налаштовані водянці посадили сільського батюшку Михайла Чехранова разом з матушкою Софією на лінійку (бричку) зв’язали руки і повезли до річки Конки, де вже була вирубана ополонка, прив’язали до них каміння і наказали стрибати у крижану воду. Єдине що попросив батюшка перед смертю, розв’язати руки аби можна було помолитись. Після молитви батюшка Михайло та матушка Софія стрибнули в ополонку. Так своє земне життя закінчили протоієрей Михайло Якович Чехранов та матушка Софія. Церковного старосту Василя Бабича і учасника російсько-японської війни Марка Щербину, які намагалися захистити батюшку, активісти побили.
В першій половині квітня 1918 року село Водяне окупували австро – німецькі війська. Знову була відновлена волосна управа, старостою був призначений Євдоким Пересада. Користуючись підтримкою окупантів, підняли голову незадоволені радянською владою багаті селяни. Переслідувані німцями і гайдамаками члени ревкому і активісти пішли у підпілля і почали активну партизанську боротьбу проти окупантів, всіляко заважали їм переправляти через Дніпро награбоване майно і худобу.
Для боротьби з окупантами більшовики водянської волості вже у травні 1918 року організували підпільний більшовицький комітет, який очолив М.С.Самарець. Явочні квартири, де більшовики проводили збори, були у К.А.Чорного, Д.Т. Касая, М.Т. Концура. Передові селяни вірили у перемогу Радянської влади, чинили опір окупантам, які грабували населення і вивозили до Німеччини продовольство, худобу, награбоване майно. Гайдамацький режим викликав у селі масове незадоволення серед селян та солдат, які повернулись з австро - німецького фронту, створювали загони самооборони і готувались до боротьби з окупантами.
У серпні 1918 року за завданням підпільного комітету М.С. Самарець виїхав до Кам'янки з'ясувати становище, але зрадники видали його петлюрівцям. Водянські більшовики К.А. Чорний, Н.А. Чорний, Н.К.Ященко, П. Орел, В. Концур при допомозі старости кам'янської волосної управи (більшовика) К.Х. Жовтоухова визволили свого керівника з-під варти.
У вересні 1918 року у Водяному створено підпільний військово - революційний штаб, який сформував партизанський загін на чолі з селянином-бідняком М.П. Концуром. Помічником командира загону було призначено колишнього моряка П.А Шевцова, політичним керівником – М.В. Пархоменка, писарем Михайла Матвійовича Пересаду. За короткий час загін зріс до 120 чоловік. У період німецької окупації водянці підтримували зв'язок з нікопольськими більшовиками, якими керував В.Г. Антипов, балковськими - керівник Опанасенко і лепетиськими – керівник Івденко. План організації і виступи партизанського загону села Водяне був затверджений. В цей час посилилась деморалізація німецьких частин і вони відступали з України. Але при окупантах і після їх відходу, ще господарювали гайдамаки. Крім того виникла загроза від білогвардійців, які рухались з півдня, з румунського фронту в Крим і на Дон для формування.
Військово-революційний штаб продовжував формування партизанського загону. Одного разу вночі, Н.І. Покутній, учасник селянських виступів у 1905-1907 рр. на центральному кладовищі викопав гроб, у якому знаходилось 22 французьких гвинтівки і патрони, що були заховані ще у 1906 році. Здавали зброю в загін і бійці які прибули з австро-угорського фронту.

На початку весни 1919 року загін Концура М.П. який налічував понад 700 чоловік, виступив проти білих у напрямку на Перекоп. Він бився проти дроздовського кавалерійського загону та банд, що діяли в районі Сірогоз, Агайманів, Іванівки, Строганівки, Павлівки. Дроздовський офіцерський полк пересувався з румунського фронту на Дон для переформування. У зв’язку з раптовим нападом партизан на Бреславському мосту, білогвардійський полк був деморалізований і розколовся на дві частини. На лівому березі Дніпра частина була знищена, взяті великі трофеї коней і зброї.
У партизанському загоні було укомплектовано кулеметну команду та кавалерійський ескадрон в 300 шабель, який очолив моряк Яків Можняк (загинув у боях за станицю Гришино).
В цей час в селі Водяне діяв взвод бійців на чолі військово-револю-ційного штабу, проводились навчання бійців резерву. Стало відомо, що в селі йде підготовка до антирадянського заколоту. Негайно було повідомлено командуванню загону. Через декілька днів партизанський загін прибув до села і не допустив контрреволюційного заколоту.
У березні 1919 року, більшовики села Водяне відправили делегацію до Москви за одержанням інструкції подальшої боротьби за радянську владу. Делегацію очолив Микола Венедиктович Пархоменко, активний учасник партизанського руху. Делегація одержала ряд інструкцій з питань землі і зміцнення Радянської влади, а головне починати збройний виступ на Перекоп. Для цього було встановлено зв'язок делегації зі штабом П.Ю. Дибенко, який в цей час розміщувався в Катеринославі.
У березні 1919 року з Водянського, Лепетиського, Рогачинського і Громовського партизанських загонів було сформовано 3-й Таврійський полк Першої Задніпровської радянської дивізії. Командиром полку було призначено О. Шикавку. Командиром 3-го батальйону став М.П. Концур, комісаром батальйону – М.В. Пархоменко. Загальне керівництво кримського напрямку було покладено на тов. Петренко-Петриковського і комісара Д.Кан. Формування бойових підрозділів проходило напередодні кровопролитних боїв за Крим.
У березні 1919 року, коли білогвардійці напали з Криму і виникла небезпека Лівобережжю Дніпра, загін вирушив до Криму і зайняв оборону в районі маєтку Преображенка і сіл Костянтинівка і Павловка в шести кілометрах від Перекопа. Штаб загону розмістився в маєтку Преображенка. Командирами сьомої, восьмої і дев'ятої роти були призначені водянці – Іван Юхимович Гірський, Микола Михайлович Чорний, Василь Якович Рознатовський. Кавалерійський ескадрон увійшов до складу кавалерійського ескадрону полку.
У зв’язку з тим що загін виїхав на фронт, військово – революційний штаб загону припинив свою роботу. Замість цього був обраний революційний ревком у складі Миколи Антоновича Чорного, Костянтина Андрійовича Чорного, М.І. Покутнього, Г.Є. Лифаря, Ю.Ю. Сущенка, М.К.Ященка, М.М.Дорошенка, Д.Т. Касая. Головою революційного комітету був обраний Микола Антонович Чорний, секретарем – Костянтин Андрійович Чорний, він же і комісар соціального забезпечення сімей партизан продуктами харчування і паливом.
Комендантом волості залишився матрос Никифір Корнійович Прокіпець, він же і командир загону, що підтримував революційний порядок в селі. Виконуючи програму воєнного комунізму, волосний ревком посилив боротьбу проти заможних селян (куркулів) а саме: займався конфіскацією землі, хліба і тяглової сили, а потім наділяв бідних селян.
4 квітня 1919 року Третій Таврійський полк на світанку почав наступ на Перекопський вал. Бій був досить жорстокий. Білогвардійці ураганним кулеметним і артилерійським вогнем поливали наступаючих. Місце бою було рівним і закріпитись було ніяк. Особливий героїзм при штурмі Перекопу проявили бійці третього батальйону. На полі бою було багато вбитих та поранених. В бою за Перекоп і взяття Турецького валу смертю хоробрих загинув організатор Водянського партизанського загону Михайло Пантелейович Концур. Командування батальйоном прийняв заступник командира Микита Семенович Самарець, а в Сімферополі його замінив Яків Федорович Кива. О 12 годині дня полк знову перейшов у наступ. Третій батальйон захопив Перекопський вал і брав участь у визволенні Севастополя і Феодосії.
З фронту привозили поранених в село Водяне у шпиталь на лікування, а вбитих і померлих від ран ховали на братському кладовищі біля річки з усіма почестями. Тут похований командир третього батальйону, організатор партизанського загону М.П. Концур. Це були перші похорони жертв революції та громадянської війни. Жителі села Водяне вшановують пам'ять односельців загиблих у боях з білогвардійцями і інтервентами за часів громадянської війни. В знак їх пам'яті на братській могилі встановлений пам’ятник, а провулок який йде через село зі степу до Каховського водосховища, названий Партизанським. У 1967 році 34 водянці, учасники боротьби за перемогу соціалістичної революції і громадянської війни відзначені урядовими нагородами.
Після взяття Перекопу полк успішно пересувався на Армянськ, продовжуючи громити білогвардійців і інтервентів. Увечері був взятий Артемівськ, у місті були захоплені великі склади боєприпасів, обмундирування і продовольства. 10 квітня 1919 року полк був уже в Сімферополі. На базарному майдані відбувся мітинг, на якому виступив Павло Юхимович Дибенко. Він поздоровив бійців з успішним наступом на Перекоп. Після короткого відпочинку третій Таврійський Радянський полк продовжив наступ на Севастополь через Бахчисарай і Балаклаву.
В місті знаходилось 22 тисячі інтервентів і білогвардійців, а на рейді стояла ескадра інтервентів з 28 кораблів – англійських, французьких і грецьких, які відкрили відчайдушний вогонь по наступаючих. 13 квітня полк зайняв залізничну станцію.
В кінці квітня 1919 року третій батальйон був перекинутий з Феодосії в Генічеськ для охорони узбережжя Азовського моря. І зайняв оборону на ділянці села Чокрак (Арабатська стрілка), Генічеськ і Юзкулі. В одному бою з десантом інтервентів героїчно загинув командир восьмої роти Микола Михайлович Чорний, замість нього командиром роти став Никифір Іванович Лебідь.
У районі Юзкулі дев'ята рота вела важкі бої з десантом інтервентів. Командир роти Василь Якович Рознатовський, проявив мужність і вміле керівництво боєм, при підтримці взводу станкових кулеметів неодноразово скидав їх у море.
П'ятдесят днів і ночей продовжувались жорстокі бої з десантниками інтервентів і все ж таки третій батальйон зірвав задуми ворога відрізати шляхи відходу Червоної Армії з Криму.
В цей час водянський волосний ревком успішно проводив навчання резерву для поповнення загону. На початку червня 1919 року у селі був сформований другий батальйон, командиром якого був призначений Павло Петрович Титаренко (колишній прапорщик) і відправився з батальйоном у Генічеськ для формування полку. Пробувши там декілька днів, батальйон повернувся в село, так як Червона Армія почала відступ з Криму, і формування полку було призупинено.
У другій половині червня 1919 року ситуація в Криму ускладнилась. Денікінці зайняли Запоріжжя. 20 червня почався відхід Червоної Армії і 24 червня Крим був повністю залишений. Відхід із Криму проводився під загальним керівництвом П.Ю. Дибенка. Червона Армія зайняла лінію фронту по Дніпру від Катеринослава до Херсону. Штаб Кримської Червоної армії розмістився в Нікополі. 26 червня цього ж року третій батальйон, який прикривав відхід Червоної Армії з Криму, залишив Генічеськ і відходив з боями на Каховку, і там зайняв оборону від Берислава до Херсону.